Повернення до нормального життя чи status quo не буде

Штабні офіцери часто тихо плачуть через відсутність точних політичних цілей війни. Зрештою, часто думають вони, найскладніше - це об'єднання та напрямок повітряних, наземних та морських сил проти реагуючого супротивника. Звичайно, політики могли б полегшити це завдання, надавши чіткі та постійні цілі. На жаль, офіцери незмінно розчаровуються, і війна в Україні показує чому.

Можна подумати, що українські цілі мають бути зрозумілими. Це не так.

Коли риторика російського політичного та військового керівництва припускає можливість війни США та їхніх союзників по НАТО проти Росії, згадка про ядерну зброю, як правило, слідує відразу за цим. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров нещодавно озвучив можливість застосування ядерної зброї у війні в Україні, стверджуючи, що НАТО бере участь у проксі-війні з Росією. Він при цьому наполягав на тому, що Росія прагне уникнути ядерної війни за будь-яку ціну, проте попередив, що "небезпека серйозна, реальна, і ми не повинні її недооцінювати".

Як двадцятирічне  захоплення кольоровими революціями призвело до катастрофічної війни

26 березня, коли напад російського президента Володимира Путіна на Україну приймав все жорстокішого вигляду, президент США Джо Байден сказав репліку, яка викликала короткочасну бурю у Вашингтоні. Наприкінці свого виступу перед союзниками НАТО в Польщі він відступив від сценарію і заявив, що Путін "не може залишатися при владі". Хоча цю заяву навряд чи можна назвати спірною - поряд з українцями, більшість американців та їхніх союзників по НАТО були б раді побачити, як Путін іде, - вона, здавалося, ознаменувала собою разючий відхід від обережних зусиль адміністрації щодо запобігання ескалації у відносинах із Москвою.