Напад Росії на Україну – приклад поганої стратегії

На початку вторгнення шанси на перемогу Росії над українськими збройними силами, захоплення столиці України та встановлення проросійського уряду були сприятливими. Російські збройні сили значно перевершували українські, а їхні військові технології були розвинутішими. ВВП Росії був майже вдесятеро більшим, ніж у України, а населення країни приблизно втричі більше, ніж у її сусіда. Багато аналітиків очікували захоплення більшої частини території України, після чого мала розпочатися партизанська війна, яка згодом змогла б вигнати росіян.

Фіаско в Україні може бути відображенням поганої стратегії або слабкої бойової сили

Влітку 2018 року адмірал Джеймс Фогго, командувач американськими військово-морськими силами в Європі та Африці, був зайнятий організацією найбільших військових навчань НАТО з часів холодної війни. Навчання Trident Juncture мали зібрати 50 000 осіб, 250 літаків та 65 військових кораблів у європейській Арктиці у жовтні. Хоч би як логістично обтяжливо це звучало, це було дрібницею порівняно з тим, що Росія планувала у Сибіру у вересні.

Війна в Україні – це протистояння двох систем, одна з яких сучасна, що поважає закон, децентралізована та демократична, а інша – архаїчна, націоналістична, централізована та автократична.

Наступальний та оборонний націоналізм

Цей конфлікт свідчить про згубну плутанину серед росіян та їхніх прихильників між державою як нацією в етнічному сенсі та державою як адміністративною освітою. Держава, яка хоче започаткувати свою легітимність на культурну єдність, у сьогоднішньому світі приречена зустріти ворожість інших. Франкомовний громадянин Швейцарії, хоч і пов'язаний культурно зі своєю мовою, не прагне належати до Франції, а Франція не намагається під цим приводом вторгнутися у франкомовну Швейцарію.