Автор: Володимир Горбулін

Криза — це завжди ризик. І її фіналом може бути або крах, або поява нового шансу.
Трохи провокаційний футуролог і адепт технологічної сингулярності Реймонд Курцвейл дуже точно зауважив, що еволюційний процес має тенденцію прискорюватися, а його результати, за складністю та можливістю, — змінюються експоненційно. Те, що ми сьогодні спостерігаємо в питаннях розвитку міжнародних відносин на глобальному рівні, дозволяє екстраполювати його тезу й на цю сферу.

Детальніше: Криза довіри: у пошуках нового фундаменту стійких альянсів
 
Автор: Володимир Горбулін

Починаючи з певної точки, повернення вже неможливе. Цієї точки треба досягти. Ф.Кафка

Нині ми перебуваємо у своєрідній переломній точці відносно не тільки конфлікту на Сході України, а й багатьох міжнародних процесів, які, серед іншого, впливають і на логіку розвитку подій української ситуації. Ми з усією очевидністю наближаємося до своєрідної точки біфуркації — якогось нового стану, за яким, можливо, відкриється новий горизонт рішень. Багато в чому це залежить від того, як міжнародні учасники пройдуть цей переломний момент, які висновки для себе зроблять і чи сформують нові стратегії для ситуації, що змінилася. Однак, судячи з усього, знайти рішення для владнання конфлікту в Донбасі без проходження цієї невидимої точки неможливо — її проходження означатиме вихід за межі поточної логіки, а отже — можливість шукати і пропонувати рішення, компроміси, варіанти. Фактично після проходження цієї точки своєрідна "спіраль дій та очікувань" почне стрімко розкручуватися. Цікаво, що у процесі проходження цієї точки перебуває не так Україна, як інші учасники миротворчого процесу — США, Німеччина, Франція і Росія.

Детальніше: Точка біфуркації
 
Автор: Олексій Гарань

Зустріч нормандської четвірки відбувалася на новому тлі – відвертого роздратування тим, що робить Росія. Ми не знаємо деталей переговорів у нормандському форматі, і висновки можемо робити лише з публічних коментарів, які були часом доволі суперечливими. І найперша новина цієї зустрічі – те, що з’явилася заява щодо необхідності підготовки дорожньої карти. Щодо цієї дорожньої карти також є різні версії. Журналіст Сергій Рахманін виклав версію про те, що це була ідея Росії з метою дотиснути Україну до виконання так званих «політичних вимог», але зараз цю ідею просуває вже українська дипломатія, і її позиція полягає в тому, щоб дуже чітко все розписати, щоб до виконання політичних вимог або не дійшло, або це було обставлено дуже багатьма умовами.

Детальніше: Що означають переговори в Берліні для Донбасу
 
Автор: Євген Марчук

Щоб зрозуміти суть мінського переговорного процесу потрібно розпрощатись з ілюзорним світом. Підписане 21 вересня цього року «Рамкове рішення…» про відведення військ на трьох ділянках викликало багато протилежних оцінок. Це природньо, адже до цього було підписано чимало угод і домовленостей, а війна де-факто продовжується і продовжують гинути наші військові і цивільні громадяни. Крім того ніхто не звернув увагу, що відведення військ має відбутися на дуже малих ділянках –всього по 1 кілометру від лінії зіткнення обома сторонами і по 1 кілометру ліворуч і праворуч. Тобто мова йде по суті про квадрат 2х2 кілометри, в середині яких немає ніяких населених пунктів, ні електростанцій. Ці ділянки біля (а не «в») Станиці Луганської, Золотого і Петрівського. До того ж в центрі перших двох знаходяться зруйнований міст через Сіверський Донець, а в другому КПВВ, який не працює. Одним словом, передбачається установити режим тиші на трьох невеликих ділянках площею 4 квадратних кілометри кожна, посередині яких лінія зіткнення і зруйнований міст через річку, або непрацюючий КПВВ, щоб відремонтувати їх і задіяти в інтересах цивільного населення. Але про деталі цієї домовленості трохи пізніше.

Детальніше: Дев'ять реалій Мінського процесу