Автор: Євген Якунов

Обслуга фаст-фудів почне говорити українською, коли нею спілкуватиметься еліта

…Київський цилюрник з-за Канави Свирид Петрович Голохвастов, щоб додати собі ваги,  намагався говорити російською. І його можна зрозуміти: зробити кар`єру або ж вигідно оженитися, не знаючи державної мови, на той час було проблематично. Тож «новий рускій» Голохвастов зі шкіри ліз, аби в ньому не впізнали українця.

У країні, де державною мовою є українська, усі російськомовні, хто хоч трохи бажає вибитися в люди, мали би йти шляхом Голохвастова – спілкуватися українською. Але ж ні! Цилюрники з-за канави не бажають її вчити нізащо.

Детальніше: Бонус для Голохвастова. Як побороти мовофобію?
 
Автор: Сергей Удовик

Одним из ключевых достижений революции Достоинства принято считать цивилизационный выбор украинского народа – Западную цивилизацию, подальше от «азиатской» России. В нашей мифологии Азия отождествляется с отсталостью, авторитарностью и склонностью к коррупции, хотя в Азии находятся Япония, Южная Корея, Сингапур. Более того, по аналогии с 12-томной «Историей Западной цивилизации» У. Эко в одном опросе даже фигурировала «История Украинской цивилизации». Казалось бы, «цивилизация» – понятие очевидное и не требует комментариев. Однако здесь и скрывается главный подводный риф, на котором терпит крушение государство Украина.

Детальніше: Украина в постмодерне. Цивилизация и украинская культура
 
Автор: Ігор Лосєв

Чому російсько-українські діалоги еліт були беззмістовними 100 років тому й залишаються такими нині. В інтелігентсько-ліберальному середовищі Ук­­раїни нерідко чути голоси, які пояснюють нинішню ворожість між нашим та російським суспільствами тим, що, мовляв, українці замало зробили для порозуміння, не врахували всіх особливостей «загадкової російської душі», не відчули якихось нюансів свідомості сусідів, не довели до їхнього відома свої позиції тощо. Тому деякі представники цих кіл навіть нині, під час війни, влаштовували зустрічі з російськими інтелектуалами. Зокрема, такі посиденьки відбулися в Мінську й Стамбулі. Про позитивні чи взагалі якісь результати перемовин даних досі немає. На мій суб’єктивний погляд, така недоречна активність декотрих українських діячів пов’язана зі слабким знанням власної національно-політичної та національно-культурної традиції (про конфідентів Кремля тут не йдеться), а також здобутків та розчарувань попередників. Адже в минулому вітчизняна інтелігенція подеколи намагалася дійти згоди з російськими колегами, пояснити їм, кажучи словами Михайла Грушевського, «хто такі українці і чого вони хочуть».

Детальніше: Приречена спроба порозуміння
 
Автор: Олександр Дубина, кандидат історичних наук

«Рвали душу мою
два Володьки в бою
і обидва, як я, кароокі,
і в обох ще незнаний,
невиданий хист, —
рвали душу мою
комунар і націоналіст».

В. Сосюра. «Два Володьки» (1930).

У книжці «Феномен доби» Василь Стус простежив творчу еволюцію Павла Тичини, «генія, примушеного бути пігмеєм, блазнем при дворі кривавого короля». «Тичина фізично живий, умер духовно, але був приневолений до існування... по той бік самого себе», — писав Стус.

Сотні українських письменників впали жертвами сталінської національної політики. Тичина розплатився за право жити своїм генієм. Але й іншим довелося сплатити по рахунках тоталітаризму — відповідно до таланту й популярності.

Детальніше: Феномен «двох Володьок» Володимира Сосюри