Створено: 07 травня 2022 Автор: Олександр Гогун

Війна в Україні породила апокаліптичні настрої, адже з перших днів президент Росії прозоро натякнув на використання атомної зброї: "Хто б не намагався завадити нам, а тим більше створити загрози для нашої країни, повинні знати, що відповідь Росії буде негайною. І призведе до таких наслідків, з якими ви у своїй історії ще ніколи не стикалися». Днями глава ЦРУ допустив застосування Росією ядерної зброї, а за нею і представник Держдепартаменту США Вікторія Нуланд заявила, що не виключає такого розвитку подій. Нагадаємо, що раніше британська розвідка передбачала, що російська армія може наважитися на застосування в Україні іншого типу зброї масового ураження, зокрема бойових отруйних речовин.

Тим часом єдиним правителем навіть не Росії, а СРСР, хто справді готовий був учинити атомну бійню за власним почином, був Йосип Сталін. Джугашвілі правил страхом, і залякане оточення після його смерті змінило задум кремлівських експансіоністських планів саме через побоювання ядерної війни. Використовуючи ядерне стримування, вони хотіли по скибці захоплювати країни третього світу, взяти в кільце розвинені країни і примусити їх до капітуляції. Наприкінці 1980-х план провалився разом з радянською системою, що надірвалася і прогнила.

Тільки у 1950-х роках ядерна війна теоретично могла принести виграш однієї зі сторін, за умов, коли основним засобом доставки зарядів були бомбардувальники. За наявності хорошої ППО та численної авіації ще залишався шанс здобути панування в повітрі, розтрощити супротивника на землі, на морі, а потім змусити його здатися. А ось ракети, починаючи з 1960-х, запровадили симетричне правило, що діє й донині: "Хто вистрілить першим, той загине другим". Це навіть не піррова перемога, і найменше Путін та члени кооперативу "Озеро" бажають героїчної смерті. Офіційно ядерний потенціал РФ найбільший у світі, але різниця зі США символічна, з перевагою кілька десятків боєголовок. Враховуючи міць арсеналів, ніякого практичного значення в цьому немає, і номінальна першість-перевага підтримується Москвою, аби пустити пилюку в очі домашнім виборцям та електорату розвинених країн.

Зараз окремі голоси прирівнюють Путіна навіть не до Сталіна, а до Адольфа Гітлера, війну проти України оголошують або початком Третьої світової, або її прологом, а метою Путіна – стати найпотужнішим володарем планети Земля: "Світове панування – це коли ти можеш поставити свій окупаційний гарнізон куди вважаєш за потрібне".

Однак Путін, на мою думку, психологічно ближче не Гітлеру, а Сталіну в тому відношенні, що так само деідеологізований. Нагадаємо, що Гітлер правив своєю країною лише 13 років, а Путін залишається при владі вже майже чверть століття. На відміну від несамовитого фанатика-нациста, одержимого ідеями вищої раси та життєвого простору, у холоднокровного служаки-чекіста інший внутрішній стрижень – цинізм.

Так, звичайно, російська військова присутність – в Азії, Африці та Латинській Америці – розкинулася настільки широко, що про подібні масштаби європоцентрист із Рейхсканцелярії і не думав. Але це скоріше операції впливу, ніж захоплення. Прямі військові завоювання Путіна, якщо порівняти вихідні бази (населення та території Німеччини та Росії у 1933 та 1999 роках з наступними "здобутками"), у Володимира Володимировича дуже скромні порівняно з гітлерівськими.

Але й географічний розмах спроб кремлівської корпорації на Сталіна схожий не повністю: якщо для Джугашвілі (та й для Хрущова з Брежнєвим) світова революція або ж глобальна військова являли собою реальні практичні цілі, то Путін використовує зовнішню політику навіть не для перебудови світопорядку, що встановився після холодного війни, а лише для збереження своєї влади у Росії.

Найімовірніше, депопуляція схожої, але демократичної країни-сусідки є довгостроковим планом Кремля, який здійснюється з 2014 року: зробити вільну Україну менш привабливою, ніж Росія, і тим самим попередити бажання росіян повторити майдан. Ціль можна вважати досягнутою – за прогнозом МВФ, ВВП України впаде на третину цього року, Росії – менш ніж на 10 відсотків. І поки що неясно, як розвиватимуться події на фронті. Наразі демонстрацій політичної опозиції у Москві майже немає, і це і є головним успіхом Путіна у поточній війні. Протест, що досяг максимуму в 2011 році, в останнє десятиліття планомірно придушувався за допомогою, зокрема, і зовнішньополітичних актів агресії. Найбільш буйні учасники націоналістичних "Російських маршів" склали голови на Донбасі. Інші кажуть: "Під час війни проти свого уряду не виступають".

Великодержавно настроєному російському народу з 2014 року постійно показують захоплюючий фільм про війну. Але головне, що ліберально налаштована громадськість деморалізована, шокована та пригнічена. Не залишилося сумнівів, що якщо на руїни перетворили Маріуполь, то при необхідності розбомблять не тільки Воронеж, а долю Бучі цілком може повторити, наприклад, розташована в Калузькій області Таруса, історико-літературний символ усієї російської провінції, де у 2020 році пройшла локальна топонімічна декомунізація - якщо така почне переходити до місцевого "майдану".

Імовірно, ще одним завданням Кремля є самоізоляція Росії, відгороджування її населення від вільних розвинених країн, щоб "крамола" не потрапляла через кордони. У цьому сенсі досить вигідно для російської влади піддалася епідемія коронавірусу. Заборонивши застосування на території країни закордонних вакцин, влада таким чином змусила мільйони підданих не їздити за кордон за вільнодумством, та ще й зваливши провину за це на Захід, адже формально саме ЄС не пускає до себе росіян, щеплених лише "Супутником". Перевіривши, що країна є цілком функціональною в ході багатомісячного карантину, Путін вирішив цей режим продовжити – війною. Таким чином, всілякі бойкоти та розриви зв'язків із РФ, особливо у культурній та науковій сферах, саме те, чого домагався Кремль. На жаль, виглядає так, що, як і в 2014 році, нинішнє кровопролиття дало поки що здебільшого ті результати, заради чого затівалося Кремлем.

Після стагнації 2013 року і природного економічного падіння, що намічалося, влада "російською весною" зуміла відвернути народ Кримом і Донбасом, та ще й звинуватити ЄС і США в обвалі рубля і погіршенні життєвого рівня населення. Якщо через економічну кризу середньої сили Кремль готовий був учинити гібридну агресію 2014 року як реакцію на Майдан, то, скажіть, очікування яких потрясінь підштовхнули Путіна до початку нічим не спровокованої повномасштабної війни із сусідньою великою державою? Імовірна відповідь у тому явищі, новини про яке потонули в інформаційному урагані зі Східної Європи в останні два місяці: на 2022 рік прогнози розвитку економіки КНР були від стриманих до катастрофічних. І зараз народне китайське господарство входить у стагнацію, яка ризикує перейти в падіння, а це не може не торкнутися і Росії. Тому російсько-українська війна аж ніяк не перший крок Путіна до світового панування, але виглядає швидше як гуркітливі відлуння глобальної кризи авторитаризму. Корпорація ФСБ чіпляється за владу, приголомшуючи суспільство і виганяючи незгодних заздалегідь, зважаючи на ймовірну бурю.

Джерело: Радіо Свобода

Донеччина та Луганщина - козацькі землі України