Автор: Олександр Пасхавер

Революція

У країні є невдоволення як владою, так і змінами, і воно зростає. Ми незадоволені тим, що ми не зростаємо, на відміну від сусідніх країн. Ми за останні три роки зубожіли. Ми незадоволені тим, що йде війна, що в нас є переміщені особи, що зростає злочинність. Ми незадоволені тим, що в нас у головах тривожна невизначеність. Деякі реформи не починаються, інші не закінчуються. У результаті ми вкрай розчаровані владою. Щоб мати якесь системне уявлення про те, чому так усе відбувається, треба сформулювати запитання, на які ми хочемо одержати відповіді. Може, не варто було починати? Чи був у нас вибір? Чи ми приймали рішення? Майдан розпочався з цілком конкретних речей. Зокрема, з того, що нам не дали можливості підписати документ, що тісніше пов'язує нас з Євросоюзом — політичною структурою Європи, а вилилося це в те, що для мене означає "вибір долі".

Це не бажання, скажімо, підвищити зарплату або зменшити податки. Таких вимог на Майдані не було. А був саме вибір долі. Ми мали піти від євразійської цивілізації до європейської. Така різка зміна цивілізаційного стану — неймовірно складна річ. Ризики колосальні. Ніхто успіху не гарантує. Це — зміна соціального порядку, кардинальна зміна життя. Якщо вийде, то це називається революція. А якщо не вийде, то — заколот, переворот тощо. Поки ми не програли, ми називаємо це революцією. І це пояснює дуже багато чого з того, що з нами відбувається. Революція — це вибух народної енергії. Він виникає в тому разі, якщо є якийсь набір ознак, що його зумовлюють. Справжніми причинами революції не можуть бути голод і бідність. Це вибух, пов'язаний з невиконанням певних очікувань у період зростання. І стається він сам, його неможливо організувати. Організувати можна спусковий гачок. Коли все готове, справді — грошима, організацією, провокаціями — можна натиснути на спусковий гачок.

Але, по-перше, це завжди можливе лише в умовах підготовленого ґрунту. По-друге, досвід усіх революцій показує, що ті, хто це робить, ніколи не одержують того, чого хотіли. Тому розмірковувати про те, хто винуватий у революції, не принципово для подальших подій. Революцію дуже важко визначити в рамках добра і зла, користі і шкоди. Гарантовані лише зміни. А якими вони будуть, залежить від національного характеру. Неможливо передбачити наслідки революції. Як неможливо передбачити і її кінцеві результати. Часто вона триває десятиліттями. Я не можу сказати, що 1991 р., 2004-й і 2013-й — це різні революції. Це етапи революції, пов'язаної зі змінами долі України. Революція — це криза. Вона стрясає та руйнує звичний соціальний порядок; зниження якості життя й стрибок тривожної невизначеності неминучі. То чи потрібна вона нам? Спокій ліпший? Революційне майбутнє ризиковане й тривожне невизначеністю. Але спокій — це ж теж майбутнє. Ризики не такі очевидні, але для України цілком злоякісні. Революція спрямована на запобігання шкоди від такого спокою, особливо небезпечного для молодих, освічених, активних. Шкоди від неухильної втрати своєї ідентичності, від зрощення з російською імперською агресивною ментальністю, від втрати свободи як життєвої потреби, від поклоніння державі та її авторитарним вождям, від підпорядкування принижуючій стратегії виживання. Якщо ми не навчилися запобігати цим катастрофам еволюційно, але накопичили сили для опору, відбувається революція. Революційній кризі протистоїть не спокійне й благополучне минуле, а відвернена катастрофа.

Об'єктивні обставини

Хто нам заважає вирішити наші завдання швидше, легше, не так злісно-конфликтно? Можливо, влада слабка, погано управляє нами, хорошими? Виберемо іншу, благо, охочих багато. Важко оцінювати, вирішувати та просто розмірковувати без розуміння об'єктивних обставин, що задають межі й характер наших дій. Соціальні цінності Фундаментальною обставиною, яка визначає суперечливий характер нашої революції, є соціальні цінності нашої пасивної більшості — стратегія виживання, вироблена сторіччями проживання в інших державах, у ворожому середовищі. Вона рятувала й у кривавому XX ст., і в нашій новітній історії незалежної країни. Коротко її можна висловити кількома словами: довіряй тільки своїм, приховуй, не виходить — обдури, не виходить — підкупи. Можна собі уявити, як важко будувати свою державу при недовірі більшості до держави, її законів, її інституцій.

"Наш капіталізм" — олігархат

"Наш капіталізм" являє собою мережу монополій, у яких власники, у союзі й під прикриттям бюрократії та політикуму, одержують свою монопольну ренту, ділячись зі своїм "дахом". Десяток-півтора чоловік нагорі — це верхівка гігантської корупційної піраміди, що складається з сотні тисяч таких монопольних утворень. Це соціальна матриця, тканина нашого життя. В неї уплетено всіх, включаючи пересічних громадян, змушених шляхом корупції реалізовувати або захищати свої права. Ця соціальна матриця виникла й виявилася незвичайно стійкою значною мірою тому, що цілком поєднувалася з домінуючою стратегією виживання. Стійкість олігархічної матриці забезпечується притаманними їй властивостями. По-перше, вона постійно відтворює негативний добір еліт. Чесних професіоналів, якщо вони потрапляють у бюрократію або політикум, змінюють на корупційноспроиожних "своїх". По-друге, підтримується монопольна структура у всіх заняттях, де це можливо. Монополія перешкоджає розвитку. У цьому причина нашої бідності. По-третє, все наше формальне законодавство й неформальні норми підлаштовано під інтереси олігархату. Корупційність еліти, монопольна організація всіх публічних занять і корупційність формальних і неформальних норм створюють для реформаторів проблеми, які важко здолати. Якби з'явився герой-радикал, що бажає розрубити цей вузол одним ударом, його чекали б або ганебна поразка, або економічний і соціальний колапс країни.

Революційний клас

Це — носії європейських цінностей свободи, відповідальності, активності, довіри. Креативний постіндустріальний клас. "Нешмагана" молодь. Однак, на відміну від великих революцій минулого, наші революціонери не створили передумов узяття влади: ні партій, ні лідерів. Успіх революції залежатиме від того, як швидко вони впораються із цим завданням.

Влада

Владу було передано найдалекогляднішим представникам старого політикуму. Еліти розділилися, що є необхідною умовою перемоги революції. Представники нової влади зі старого політикуму — ідеологічно безсумнівно ліберали, але технології проведення реформи в них не радикально-революційні, скоріше, їх можна назвати переговорно-реформаторськими. Тиснути там, де можливо, а не ламати через коліно. Мені видається, що глибоке знання олігархічної матриці та її права допомагає їм у цьому процесі. З урахуванням феноменальної стійкості олігархічної матриці й реального співвідношення сил радикальний шлях через коліно навряд чи був би успішнішим, а ризики збільшив би стрибкоподібно. Відносно реформи в нас спонтанно створено "бутербродну" структуру стимулювання. Всередині влада, з двох боків на неї тиснуть іноземні донори та вітчизняні активісти. Це трохи підвищує міцність реформаторської конструкції. Видається, що нинішня влада невипадкова й сама є об'єктивною обставиною. Влада не завойована, а передана Майданом і, враховуючи інші перелічені вище об'єктивні обставини, очевидно, адекватна ситуації.

Причини невдоволення

Владу лаяти солодко та приємно. Але відокремити реальні недоліки, помилки та інші дефекти влади від об'єктивних обставин, які викликають наше невдоволення, цілком необхідно. Інакше ми втрачаємо адекватність, що принизливо. Я розділив би об'єктивні обставини, що викликають наше невдоволення, на дві групи: типові наслідки революції та наслідок дії/взаємодії наших доморослих реалій на кшталт стратегії виживання та "нашого капіталізму". Типові наслідки революції:

— руйнування звичного соціального порядку;

— наростання конфліктності в міру розгортання нових правил інституцій;

— внутрішні бунти та зовнішня агресія консервативних сил. Переміщені особи;

— розрив традиційних зв'язків, втрата ринків. Економічна криза, збідніння; — загальна невлаштованість і невизначеність, зниження якості життя;

— романтичне зачарування змінюється неминучим розчаруванням.

Наші доморослі реалії:

— слабкий струс нашої соціальної матриці — олігархату. Заміна його новим соціальним порядком губиться в туманному майбутньому. Революційний конфлікт призводить до заміни системної корупції на хаотичну. Як в останній день. Ми це вже спостерігали після Помаранчевої революції;

— повільна зміна еліт не дозволяє кількості перейти в якість;

— повільне розгортання та імплементація реформ швидше створюють населенню проблеми, ніж вирішують їх;

— "народний популізм" підігрівається професійними радикалами, "політичними куховарками" і платними плакальниками.

Повторю, перелічені причини невдоволення викликані об'єктивними обставинами. Їх доведеться враховувати та боротися з ними будь-якій владі, яка має намір продовжувати справу революції. Контрреволюція завжди вдається до бунтів і (або) зовнішньої агресії. Тому війна є сертифікатом істинності революції.

Революції не було чи вона програла?

Тези пропаганди варіюються: нічого не змінюється або змінюється на гірше. Це цинічний обман влади, зайнятої банальним грабежем у поєднанні зі зрадою тощо. На цьому тлі спокійна та зважена оцінка змін потрібна як повітря. Вона й ведеться незалежними центрами й тоне в потоці ворожої пропаганди.

Придивимося до змін

Необхідне чітке розуміння точки відліку. На жаль, у цій якості нам не підходять вищі світові соціальні та економічні досягнення розвинених країн. У цьому масштабі наші зміни просто непомітні. Будемо реалістами та оцінимо, чи відштовхуємося ми від "дна": соціального — останніх років правління Януковича та економічного — післямайданної кризи.

А. Дієвість післяреволюційної влади:

— фінансова стабілізація;

— економічне зростання (слабке) на тлі війни, масової міграції, втрати ринків, розриву зв'язків із основним партнером. Порівняємо з подібними катастрофами 90-х років минулого століття;

— відновлення боєздатної армії, локалізація війни; — мирне розміщення 1,7 млн переміщених осіб.

Б. Реформи:

— розгортання антиолігархічних інституцій;

— безвізовий статус у Європейському Союзі;

— високі зовнішні оцінки (з постійним "але");

— підвищення конфліктності про- і контрреволюційних сил.

В. Формування політичних націй і підвищення активності громадян. Локальні показники часто говорять зрозуміліше за загальні висновки. Скажімо, масове добровільне звільнення суддів або входження України в трійку європейських країн, де громадяни у найбільшому ступені готові зі зброєю захищати свою країну (разом із Польщею та Фінляндією). Від "дна" за три роки — безпрецедентні зміни, до кінцевих цілей — європейських параметрів — ледь помітний початок, як проліски в снігу.

Майбутнє. Екстраполяція

Злами тенденції залишимо любителям прогнозів. Якщо все піде без особливих ексцесів, то: — у міру накопичення впливу нових інституцій швидкість змін має зростати; — конфліктність зростатиме відповідно; — на тлі метушні квазіреволюційних політичних проектів проклюнеться продуктивний політичний проект революційного класу. Якщо не проявиться втома всіх суб'єктів революції. Якщо повільний темп їх не зруйнує. Якщо спрямованість і наступність змін збережуться.

Побажання

Прибічникам революції — побажання: не розраховувати на владу. Ви не їхні слухняні помічники, а найважливіший фактор тиску. Що робити? Робити, що потрібно, попри обставини. Для мене дуже болючими були зовні шляхетні відставки реформаторів, покликаних на високі посади. По-моєму, це абсолютне дезертирство. Уявіть, що вас призвали в армію, на фронт, а ви через тиждень кажете, що автомат вам дали поганий, постачання негодне, ви незадоволені рішеннями генералітету і йдете. Для мене звільнення за власним бажанням чиновників з посад — це абсолютно те саме. Просте дезертирство. За таких обставин треба, зціпивши зуби, триматися до останньої секунди за свою посаду і робити те, що вважаєш за потрібне. І потім продовжувати робити. Судитися, відновлюватися на посаді й продовжувати роботу. Потрібно триматися до кінця.

Джерело: Дзеркало Тижня